Коли життя повертається: чоловіча історія перезавантаження
Він запросив її на танець.
Вона погодилася — повільно, зі зневагою, ніби робила йому послугу.
Молода.
Амбітна.
Висока, струнка, навіть трохи вища за нього.
Трималася з гідністю — впевнено, без потреби щось доводити.
Від неї віяло не просто парфумом — ароматом загадки.
Сумішшю ніжності та сили. Гри й упевненості.
Його охопило давно забуте відчуття.
Немов життя тільки починалося.
Вона дала номер телефону.
Неохоче. Без зацікавленого погляду. Без усмішки.
Наче говорила: «Спробуй, якщо наважишся».
У ній було щось таке, що водночас притягувало й відштовхувало.
— «Ох уже ці жінки…» — подумав він із легкою усмішкою.
Але цікавість уже розбудила в ньому щось давнє, майже юнацьке.
— «Спробую розгадати цю загадку. Не дівчина — полковник!»
І вперше за довгий час він відчув:
Життя — прекрасне.
Життя — живе.
Життя — моє.
Несподівана зустріч зняла втому з плечей.
Повернула азарт. Блиск в очах. Напруження м’язів під шкірою.
Йому лише 45.
Це не кінець. І навіть не пік.
Це — продовження.
Сила. Досвід. Гумор.
Кар’єра. Відточене тіло.
Глибока інтуїція, що приходить лише з роками.
І — бажання. Свіже. Живе.
Йому хотілося співати. І він уже танцював.
— «Налагоджується», — сказав сам до себе.
І з задоволенням потер руки.
